"Мене схопили на вулиці, натягнули мішок на голову і я просто зникла". Марина Юрчак
Марину Юрчак Марину Юрчак, хіміка - технолога з Донецька арештували 9 листопада 2017 року за проукраїнські дописи в Twitter. Вона розповідала правду про події в Донецьку про те, що бачила навкруги — звідки відбуваються обстріли, куди прямувала військова техніка, де позиції бойовиків. Після зникнення доньки батьки Марини шукали її у лікарнях і навіть моргах. За кілька тижнів виявилося, що жінку викрали представники так званого міністерства держбезпеки. Спочатку тримали майже п'ять місяців в пекельній "Ізоляції"— таємній в’язниці, де катують українських цивільних та військовополонених. Її звинуватили у шпигунстві, розпалюванні ненависті та публічних закликах до екстремістської діяльності. Періодично вивозили на "допити" в МГБ так званої ДНР, одягали на голову пакет, жорстоко і несамовито били, вимагаючи зізнання, на кого вона працювала, хто її куратор в СБУ, та знову повертали до камери в’язниці.
"Ми перебували під постійним відеонаглядом, світло в камері ніколи не вимикалося, чули страшні крики. У таких умовах я майже не спала, лежала і слухала всі ці звуки. Незважаючи на те що змушувала себе щось їсти, за час перебування на “Ізоляції” дуже схудла. В мене постійно боліли боки, тому що ліжко — це були наче двері, а на них матрац. Після побоїв все тіло страшенно боліло". У квітні 2018 року Юрчак перевели до донецького СІЗО. "...Ти стоїш у наручниках під стінкою, поряд із тобою вбивці, наркомани і дуже неприємний зброд. Обшукують твої речі, тебе. Сідаєш на якесь крісло, яке пікає за наявності на тобі металевих предметів. При цьому звучать неприємні жарти з боку охорони. Пам’ятаю просто свій шок, що мені треба роздягатися. Думала, може, хоча б у нижній білизні, але ні, фотографували голяка. Це було дуже неприємно. Найважче було те, що дуже довго не було зв'язку з рідними. І коли я вперше побачила маму, жахнулася, як вона змарніла..."
26 березня 2020-го так званий суд “засудив” її до 15 років позбавлення волі. Згодом Марину перевели до Сніжнянської виправної жіночої колонії, де вона перебувала поруч із кримінальними злочинницями. Серед них була політична засуджена Олена Федорук з Кальміуського (колишнього Комсомольського) Донецької області. Олену арештували 25 липня 2017 року, утримували у в’язниці - катівні “Ізоляція”, де фізично та морально принижували, примушували працювати на кухні, звинуватили у шпигунстві. 16 серпня 2019 року “суд” засудив Олену до 11 років позбавлення волі. Після цього її перевели до жіночої колонії у Сніжному. Марина розповіла, що були ще політичні засуджені. Вона 3 червня 2020 року, приїхала в колонію разом із Оленою Пех. За рік до них приєднали Свєтлану Головань і Юлію Паніну.
В Сніжнянській виправній жіночій колонії жінок змушували за копійки працювати швачками у швейному цеху, а також виконувати важкі господарські роботи, наприклад змушували носити мішки з борошном вагою 50 кг. Марина двічі відмовлялася від отримання російського паспорту, бо вважала, що погодитися на папірець із триколором — рівносильно визнанню своєї вини. Неволя тривала довгих сім років. Після 4-денного етапуваня в вагонах потягу та автозаках через російські СІЗО, знову були роздягання, огляди, перевірки, фотографування. Марина і Олена потрапили у Новозибківське СІЗО у Брянській області. Там перебували українські жінки з Айдару та Азова.
Нарешті СВОБОДА! 13 вересня 2024 року відбувся обмін.
Ми радіємо, що Марина і Олена з нами. Привітні, красиві і розумні, незламні. Попри те, що пережили багато страждань, на шляху відновлення вони активні, і вони не мовчать! Сильні голоси жінок, які вижили, гідні поваги.
Читайте більше на сторінках МІПЛ:
https://surl.li/oazknm; https://surl.li/jitbom; https://surl.li/rnxyry
