Представниця СЕМА Україна Олеся Татарин взяла участь в конференції "Насильство над жінками як стратегія війни" 9 квітня в Сенаті Італії.
9 квітня в Сенаті Італії відбувалася конференція "Насильство над жінками як стратегія війни", скликана сенаторкою від партії Брати Італії (FdІ) Сусанною Кампіоне. Конференція проходила за участі ізраїльської та української делегацій. На конференції виступала голова Міністерства рівних можливостей та сім'ї Євгенія Роччеллa, екс міністр закордонних справ Джуліо Терці, президент сенаторів FdI, Лучіо Малан, президент Комісії з конституційних справ Альберто Бальбоні, парламентарки від Демократичної Партії Лія Квартапелле та Валерія Валенте та інші. Українську сторону представляли: заступник Посла України в Італії Оксана Амджадин, голова Європейської Асоціації «Італія-Україна Майдан» - представниця SEMA Ukraine в Італії Олеся Татарин, заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк, директорка програми «Центр Оборонних Стратегій» і професорка Болоньського університету Вікторія Вдовиченко, депутатка Верховної Ради Олена Хоменко.
Зґвалтування під час війни існувало завжди, але воно ніколи не мало конотації останніх часів великих конфліктів. Насильство над жінками тепер стало систематичною зброєю, за допомогою якої агресори не лише принижують, підкоряють, утверджують своє панування та гноблення, але й намагаються знищити гідність і саме існування народу, до якого ці жінки належать. Сьогодні насильство, вчинене проти жінок протилежної країни, часто знімають на відео, поширюють у прямих трансляціях, щоб принизити їх, сім’ї та тероризувати всю спільноту.
Однією із представників української делегації була Олеся Татарин, лауреатка престижної італійської премії «Мінерва Анна Мамолліті 2024» в секції прав людини та громадянських прав, яка виступила від імені українських жінок, що пережили сексуальне насильство, пов’язане з війною, членкинь мережі СЕМА Україна.
"Біль любить тишу. Кажуть. Тому що ... дуже болить. Тому... соромно. Тому що Так нас вчили століттями - мовчати. Але мовчання породжує безкарність, вседозволеність і ще більшу агресію! Україна це відчуває на своїй шкірі вже 10-тий рік поспіль. Лише українські жінки знайшли в собі сили - кричати про це на весь світ, та мужність виступити проти своїх кривдників, та боротися, щоб жоден з цих злочинів не залишився непокараним. Сьогодні я тут як речник цих жінок. За ці 10 років війни я познайомилася з багатьма з них. Наша Асоціація «Італія-Україна Майдан» з початку війни у 2014 році допомагає постраждалим цієї війни: дітям, пораненим, людям, що втратили все, що втратили рідних та близьких. Серед них багато жінок що пережили насилля під час окупації а також є сім’ї несправедливо ув’язнених у російських тюрмах, винних лише в одному - що вони є українцями, говорять українською та люблять Україну. Ці жінки, навіть виходячи з в'язниць, все одно продовжують боротися за тих, хто все ще залишається у російському полоні. У 2019 році була створена Українська мережа жінок, які пережили насильство - «SEMA Україна», яка є частиною всесвітньої мережі SEMA NETWORK, заснованої міжнародною організацією «Dr. Denis Mukwege Fundation» Як каже президент «SEMA Україна» Ірина Довгань: "Це спільнота жінок, які переживши СНПК в російській війні проти України, зуміли трансформувати свій травматичний досвід у посттравматичний ріст". У лютому минулого року у Варшаві Інститут Лемкіна, (що займається моніторингом ситуації з правами людини в світі з метою запобігання геноциду), представив звіт про сексуальні злочини, скоєні росіянами в Україні під назвою «Подобається тобі чи не подобається, - терпи, моя красуне!» - безкарні злочини. Сексуальне насильство російських військ над українками». У цьому звіті зібрано 60 історій жінок з різних регіонів України, які постраждали від російської агресії. Це жінки різного віку, соціальних груп, професій, які, незалежно від цих ознак, стали жертвами сексуального насильства з боку російських окупантів. Ірина Довгань розповіла, що документування злочинів росіян у рамках розслідування Інституту Лемкіна стало місією її життя. У кожному звільненому від російської окупації селі волонтерка чула історії про зґвалтованих жінок: майже на кожній вулиці були такі випадки. Спочатку вона не мала наміру збирати ці свідчення, а лише хотіла записати адресу де живуть ці жінки, щоб потім повернутися і привезти хоч якусь допомогу. Лише згодом, вже повернувшись, вона розговорила кожну, пояснюючи, як важливо збирати докази, щоб жоден злочин не залишився непокараним. Лише вона особисто задокументувала приблизно 300 свідчень злочинів, 30 із яких стосуються сексуального насильства. Деякі з цих свідчень лягли в основу документального фільму «Сліди» відомої української режисерки, документалістки, членкині Європейської Кіноакадемії Аліси Коваленко…», - Олеся Татарин.
