22.09.24 в українському інформаційному інтернет-виданні "НОВИНАРНЯ" вийшла стаття "Через травму до перемоги. Хто краще зрозуміє жінку, яка пройшла сексуальне насильство, ніж жінка, яка вже навчилася з цим жити?..."
22.09.24 в українському інформаційному інтернет-виданні "НОВИНАРНЯ" вийшла стаття "Через травму до перемоги. Хто краще зрозуміє жінку, яка пройшла сексуальне насильство, ніж жінка, яка вже навчилася з цим жити?.."
У статті наведені цитати з книги “Жити попри все: розповіді жінок про війну, 2014 та 2022”, яка була підготовлена “Східноукраїнським центром громадських ініціатив” за підтримки Фонду “Партнерство за сильну Україну”.
Книжку “Жити попри все: розповіді жінок про війну, 2014 та 2022” можна вільно завантажити за посиланням https://totalaction.org.ua/books/48
Війна породжує безліч видів колективного та особистого травмування. І для терапевтичного переживання цього досвіду важливо шукати та пропонувати різні способи для зцілення. У проєкті “Через травму до перемоги: голоси жінок, які рятують Україну” одинадцять жінок за допомогою професійної літераторки та психолога написали про свій біль та шлях його подолання.
Написання власних історій та письмова їх рефлексія для багатьох може стати тим, що зцілює. Але корисним є не тільки написання, а й прочитання — попри те, що йдеться про емоційно важкі історії.
Запрошуючи читачів стати свідками страждань, жінки відчувають, що їхнє горе не самотнє, що десь у різних куточках України та світу інші люди читають про їхнє життя і дізнаються правду. І вчаться… вчаться мужності бути вразливими, вчаться небайдужості, а також дізнаються про способи відновлення після трагедій і травм.
Ірина Довгань:
Ірина Довгань зазнає знущань з боку прибічників т.зв. “ДНР”. Ясинувата, літо 2014 року
Попри традиційне прагнення суспільства до замовчування делікатної теми, жінки, що пережили сексуальне та гендерно-обумовлене насильство (СГОН) під час війни, готові говорити та свідчити.
У збірці есеїв жінок-лідерок “Через травму до перемоги: голоси жінок, які рятують Україну” є й кілька есеїв, написаних тими, хто пережив насильство під час війни. Така відвертість вимагає неабиякої мужності, проте може стати одним із кроків на шляху до відновлення.
Ці історії можуть допомогти тисячам українок віднайти внутрішню силу і навіть після важких та травматичних подій залишатися справжніми — вразливими, небайдужими, щирими, сильними. А також дізнатися про способи відновлення після трагедій і травм.
У 2014-му пані Ірина на Донеччині за свою патріотичну позицію потрапила в полон до бойовиків і зазнала катувань. Вона була звільнена після публікації у світових ЗМІ її фото в українській символіці біля стовпа.
“То чи є зараз сенс взагалі згадувати усі ті подробиці? Вони вже давно пережиті і подолані. Залишились десь далеко позаду. А ця страшна і нова хвиля подій, пов’язана з повномасштабним вторгненням, геть чисто знівелювала мої страждання зразка 2014 року. Бо розповіді тих жінок, з якими я говорили на деокупованій Київщині у квітні, червні 2022 року… Усі ті випадки страшних тортур, зґвалтувань, через які пройшли люди на Макарівщині за місяць окупації, примусили мій мозок зрозуміти, що мої страждання не були такими вже страшними. Так мої власні страждання розчинилися в тому всеукраїнському болю, який охопив мою країну”, — розмірковує пані Ірина в своїй розповіді, яку вона назвала “Жага справедливості”.
А у 2018 році жінка свідчила перед прокурорами на суді в Гаазі у справі, що стосувалася полонених та тих, хто постраждав від сексуального насильства. В цій збірці Ірина відверто розповідає, як важко їй було наважитися на публічний виступ, як неймовірно складно повірити, що біль не має змушувати її почуватися самотньо — “знову і знову помирати на самоті”, як пише вона у своїй розповіді.
І дуже відверто — про те, чому навіть на такому рівні українцям не обіцяють справедливого покарання кривдників та злочинців.
“Один із прокурорів, який слухав мою розповідь, підійшов до мене і сказав: “Я вам дуже співчуваю… Але ви розумієте, ці злочинці — комбатанти. А комбатанти довго не живуть. І ми тут, у Міжнародному суді Гааги, маємо не надто багато випадків, коли комбатанти були притягнуті до справедливої відповідальності через суд, тому що вони гинуть. А коли злочинець загинув, то і справа не має продовження”.
Мабуть, то був наступний етап усвідомлення того, що кожен помирає наодинці, а я знову залишаюся сам на сам зі своїми проблемами. Що та жага справедливості, яка штовхала мене на відверті свідчення посеред Європарламенту не дуже зацікавленим людям про свій страшний досвід, так ніколи й не буде задоволена”, — згадує в есеї свої емоції того часу пані Ірина.
Але вона вирішила, що не має права відступити. І вже наступного року створила організацію “Сема Україна”, яка об’єднала жінок, що пережили російський полон.
Саме завдяки роботі організації Генеральна прокуратура вперше відкрила справу щодо випадків сексуального насильства у війні Росії проти України. Жінки почали вивчати досвіди інших країн, наприклад, балканських, які також свого часу пройшли через випадки сексуального насилля, тортур, полону під час війни. Вчилися і переймали досвід: роботи з травмою, взаємодії з потерпілими від насильства під час війни.
До “Сема Україна” доєднувалися все більше жінок, які поверталися з полону. Після великого обміну у 2019 році організація зросла майже вдвічі — серед тих, кого тримали в катівнях Донеччини та Луганщини, було дуже багато жінок. Саме вони стали тією рушійною силою, яка змогла витримати той потік постраждалих, які з’явилися після деокупації Київщини.
“Хто може допомогти новим постраждалим? Тільки старі постраждалі. Ці жінки дуже добре знають, що роблять. Вони готові витрачати час та свої сили на те, щоб підтримати нових посестер, які пережили жахливі досвіди й долучилися до організації, щоб розповідати новоприбулим про свій шлях, ділитися своїм досвідом, своєю історією”, — переказує слова своїх колежанок по громадській діяльності пані Ірина.
І додає, що хоч це може звучати дивно, але
Хто краще зрозуміє жінку, яка пройшла сексуальне насильство, ніж жінка, яка теж це пережила і вже навчилася з цим жити?
У своєму есе пані Ірина чесно розповідає, як важко їй було достукатися до жінок, з якими вона зустрічалася в деокупованих селах. Як вони закривалися і відмовлялися від будь-яких контактів — не тільки зі сторонніми людьми, а й навіть із найріднішими. І як вдавалося жінкам з “Сема Україна” у різний спосіб переконувати їх довіритися, прийняти допомогу, а згодом — приєднатися до потужної сили, яка змінює ставлення суспільства до цієї теми.
Після Київщини була Херсонщина — власний досвід пережитої травми та відновлення через допомогу іншим допомагало активісткам “витягувати” з пітьми страху, відчаю та болю все більше жінок. Зараз у “Сема Україна” налічується понад 50 активних учасниць, які можуть отримати медичну, психологічну, юридичну підтримку зокрема й через міжнародні організації.
Ірина Довгань знялася в документальній трилогії Unbroken 2020 року. Вона розповідає про колишніх українських військовополонених,
які перебували в полоні воєнізованих формувань на сході країни.
– Я все це робила, бо мріяла якось полегшити життя жінкам, які поверталися ні з чим з полону. Бо сама пройшла цей жахливий шлях. І було багато перепон. Але я вперто йшла, і зараз це трансформувалося в потужний рух з великою підтримкою світу, — каже пані Ірина, коментуючи свою діяльність, яка допомогла їй самій витримати та рухатися далі.
— Організація об’єднує жінок, які зазнали сексуального насилля в зонах воєнного конфлікту. Це міжнародна кваліфікація. Це важливо. Бо це саме воєнні злочини.
Пані Ірина впевнена, що її саму підтримує українське жіноцтво, в якому ще багато нерозкритого потенціалу. І віра в те, що злочинці мають бути покарані, та усвідомлення, що потрібно продовжувати говорити про СГОН, щоб про ці злочини не забули...
